Танін блог

Дитинство наше золоте

Cьогодні День захисту дітей. В такі дні часто згадуєш себе в дитинстві, споглядаєш дітей навкруг і замислюєшся… Чому час так невблаганно щодень домальовує зморшок на твоєму обличчі, чому ти розучився щиро посміхатись, а просто вичавлюєш із себе ту натяжну посмішку… А щиро розповідати про все всім і вся ти вже не можеш… Зважуєш інколи кожне слово, щоб бува не мовити чогось лишнього.
Сьогодні була на площі нашого міста, де для дітей влаштували справжнє свято з іграми. Дітки старанно виводили якісь свої малюнки на бруківці… А чомусь так захотілось тож взяти той мелок і щось малювати, відключивши бодай на кілька хвилин мізки… мріяти і не думати, що твій малюнок нікому не потрібен, як і твої думки. Дітки малювали. На сцені дітки виступали, на площі було багато дітей з мамами. Сьогодні їхнє свято – дітей.
Дитинство, в який би жорстокий час воно не відбувалось, завжди найпрекрасніша пора для кожної дитини. А ще це день, коли ми раптом згадуємо про дітей-інвалідів, влаштовуючи для них благодійний концерт. Один день в році.
Для кожного напевно дитинство – найкраща пора. Як би там не було, та лише діти відчувають всю красу нашого неідеального світу, бо ми дорослі з усіх сил намагаємось їм забезпечити безхмарне дитинство. Звісно є багато дітей в неблагополучних сім’ях, які позбавлені того щасливого дитинства… Та сьогодні не хочеться згадувати про сумне…
Дорослі дяденьки та тьотеньки, відчуйте себе хоча б в цей день дітьми. Відкиньте всі сумні думки, що розїдають ваші мізки зсередини, посміхніться щиро, подаруйте собі і оточуючим кілька приємних моментів і любіть дітей, бо вони наше майбутнє…

Подорож і життя

Подорож. Яке заманливе для багатьох саме це слово! Як всі ми часто любимо подорожувати! і нещасна та людина, яка все життя прожила в одному місті…а може і щаслива.
Та я полюбляю подорожі, бо вони обов’язково несуть за собою кучу приємних спогадів, які ти будеш згадувати все життя. Це і пригоди, про які ти будеш згадувати з приємною посмішкою…
Та часто ми просто не зважуємось на ті зміни…не хочеться тратити час, гроші, а варто частіше подорожувати. Бо подорож відкриває нові горизонти. ти знайомишся з новими людьми, хай навіть ці знайомства короткотривалі, і ти більше ніколи не зустрінеш цю людину. та ти маєш чудову нагоду поспілкуватись з нею, сприйняти на короткий час її світогляд, поділитись якимись своїми переживаннями, знайти спільну тему для розмови…
Автобус. Скільки скажімо в маршрутці посадкових місць – небагато. До 20 приблизно. А скільки в ній за місяць подорожує різних людей! сьогодні на цьому місці поряд водія сидів молодий хлопчина – студент, вчора – жінка, мати трьох дітей. Післязавтра тут сидітиме старенька бабуся чи дідусь…
Водій. Скільки людей від перебачив за своє життя. Всі кудись подорожують, поспішають і  у кожного свої проблеми чи радості. Та і водій подорожує з ними, дізнається про кожного багато чого. Хтось розповість байку про своє нелегке життя. інший сидячи поряд водія протравить всю дорогу анекдотці. А скількох людей цей водій рятував, підбираючи в невідведених для цього місцях, щоб вчасно доставити до потрібного їм пункту!
Подорож. Так це нові враження, нові люди, нові події. Це чудово – любити подорожувати.

Сова чи жайворонок?

Сова чи жайворонок?
Все своє свідоме життя я – сова. Так визначають тих, хто пізно лягає спати та пізно прокидається. Це мій стиль життя, я більш продуктивніше виконаю будь-яку роботу ввечері, прокинусь пізно, бо просто полюбляю довго спати. Та це можливо було в дитинстві і то лише у вихідні. Зате доводилось майже щоранку вислуховувати дорікання домочадців, які всі – жайворонки, їм не зрозуміти сову. Насмішки завжди вичавлювали з мене суху посмішку. Доводилось просто відшучуватись. Інколи таки доволі болісно було те все слухати від найрідніших людей.
Чому завжди тебе намагаються перевчити підстроїти під всій лад?
Я сова і з цим не варто боротись. Насмішки колег по роботі інколи так допікають, що зціпивши зуби починаєш відшучуватись, та інколи просто зриваєшся…
Я сова, залишусь нею. Я не буду підстроюватись під світ, хай він підстроюється… а кого це не влаштовує, то пішли ви самі знаєте куди…
От тільки все менше і менше днів у мене все менше і менче часу, коли я – предоставлена сама собі і можу у вихідний день поспати хоча б до 9 ранку. Про те, як раніше могла спати до 12 ранку я вже лише згадую з ностальгією…
В ті доволі нечасті дні, коли з’являється можливість поспати подовше раптом звонить мобільник… подумки клянеш себе, що не вимкнув його вчора, відповідаєш на дзвінок…і сон розвіявсь і весь день пропав, бо нема настрою…
Я ж сова.

знову сон приснився

Вкотре подумки повертаюсь до своїх снів. Не можу сама собі збагнути, чому так часто сняться східці. Але що досить дивовижно і невідомо як, але я керую власним сном. Ніколи не думала, що то так легко і так реально. Таке відчуття ніби ти можеш все. Нічого нездійсненного не буває. Але ж снились східці. Реально снились східці але вже інші. Не в темному коридорі, а на автовокзалі. Я  вибирала дорогу вгору сама, розмірковуючи в-ві сні що варто піднятись вгору. Радує те, що піднімалась вгору, а не вниз. Та там уві сні іншого варіанту навіть подумки не обговорювала. Це радує. Ось вони нарешті ті сцідці вгору, які виведуть мене на вірний шлях, нарешті я знайшла їх.
І це був кольоровий сон. Не пам’ятаю де вичитала, що кольорові сни сняться людям, які щасливі. Так дійсно я щаслива. Радію цим сонячним теплим дням. Нарешті прийшла довгожданна весна, тепло, сонце світить і вже пригріває.

Хочу сьогодні знову підніматись вві-сні по східцях, вище і вище назустріч гарним подіям, веселим і щасливим людям, назустріч сонцю, морю, дощу, щастю.

Думки чи сон.

Чому так? А це не дано зрозуміти. Чому так все складно і так просто. Не знаю чи то сон, чи реальність. Наснилось… мабуть. Ти можеш думати,  мріяти, про одне а говориш натомість зовсім інше, зовсім не те, про що щойно думав. Ти можеш чути, дійсно можеш чути думки інших людей, то ж чому вони натомість мовлять зовсім не те, про що щойно думали? Ти сам собі не віриш, говорячи таке. Таке буває? Хто-зна, мабуть це все-таки сон. Так от приснилось. Приснився довгий темний коридор… та перш коридора були фантастично-готичні східці. Ти ніби бачиш себе і все – інших, їх думки, Їх бажання,бачиш це все з боку. Ти швидко піднімаєшся по цих східцях, з цікавістью, намагаєшся уявити, що ж тебе чекає попереду. Бачиш застиглі в остраху лиця інших, добре знайомих тобі людей. А в тебе немає ні капельки страху.

А там, попереду – тьма, вузький, довжелезний коридор, з безліччю різних дверей, і тобі край треба всі їх відкрити. А чому інші так бояться йти далі? Чому вони з застившим прекошеним жахом на обличчях так стрімко повертаються і просто біжать назад, туди по східцях вниз, на світло. Тобі це байдуже, ти нічого не боїшся. Ти просто йдеш вперед.
А стіни коридору все вужчі і вужчі, а світло від настінних бра, що висять через кожні кілька метрів, все тускніє і стає все темніше… І ти раптом прокидаєшся. І так сумно, ну чому ти не відкрила хоча б оті перші двері, чому? Ти мовчки картаєш себе, за це. Мабуть це все-таки був сон. Бо в реальному житті ти всього боїшся, і перш ніж ступити крок, сто разів подумаєш, а варто? і в реальному житті ти лише думаєш, що можеш читати думки інших, бо насправді то все ідеальний міф, який ти сама собі вигадала, щоб здаватись собі хоч в чомусь несхожою на інших, хоча ти нічим особливим не відрізняєшся від гомосапієнсу землі нашої.

Cни.

Віриться і не віриться: я сьогодні у сні думала. Такий сон був наче я його контролювала. Відбувались події у сні і я їх могла контролювати. Думка пульсувала весь період сну і реально я контролювала свої дії. Наснилось, що я нарешті зустрілась з однією добре знайомою по інету дівчиною в реалі. От тільки виглядала вона змореною, вагітною і якоюсь зовсім не такою, якою здається мені в періоди уже тепер не частого нашого спілкування в неті. Я контролювала свої дії, у мене було море енергії, яку я могла використати на будь-що. Знову снилась вода, море, але цього разу чисте, прозоре, а я собі заборонила заходити у воду. Снились іще якісь люди, події, але я не все пам*ятаю. Прокинувшись, ще добре все пам*ятала, і одразу згадався курс трансферингу той, де мова йде про керування сном. Дивовижно. Але якщо знайти шлях – то і це можливо. Шукаю всій шлях в усьому, нікому не заздрю, нічого ні від кого не вимагаю, інколи бачу безліч можливостей змін у своєму житті, та ще не маю сміливості відкрити ті двері. Раніше була наче в ступорі – не знала навіть чи я чогось хочу, хотільсь бути не такою як усі, а тепер прояснилось – головне не бути ососбливим, а знати де твоя ніша, де ті двері, які прочиняться саме для тебе, за якими ти нарешті обретеш себе і будеш жити на всі сто. Є одна ідея, поки що лише ідея, ніхто не знає про неї, але вона вже прочно засіла в голові і шукає шляху реалізації. А ще є відчуття, що це саме те що потріно, чого начебто не вистачало в житті.

Час і життя

Час. Звісно кожен погодиться з відомим висловом – немає нічого гіршого ніж чекати і доганяти. Так часу всім нам невистачає катастрофічно. Вранці, ми часто нехотя прокидаємось з думкою про те, що потрібно збиратись на роботу. Потім нам завше невистачає 5 секунд, щоб не спізнитись на ту ж роботу. Нам часто бракує того ж самого часу, щоб прочитати книгу, ми все звалюємо на брак часу, якщо прагнемо прикрити свою лінь, неохоту виконати певну справу. Так найлегше.
Та інколи того часу дійсно на все не вистачає. Ми ніяк не навчимося, чи не прагнемо навчитись вміло розпоряджатись виділеним нам часом.

Дивимось кучу різних фільмів, зависаємо в інеті, ніжимось подовше у вихідні дні на диванах, і потім все звалюємо на брак часу. Так і проходить життя. Все частіш, коли ти вже дорослий, згадуєш дитинство. Тоді в тебе було багато вільного часу. Можна було вільно ним розпоряджатись, не задумуючись ні про що. Цілий день ти, будучи дитиною грався чи то в солдатиків, чи то в ляльки і нікуди особливо не поспішав. І все частіше дорослому тобі так хочеться знову опинитись в тому дитинстві. Та час назад не повернеш.
Можна жити не звертаючи уваги на час. на його швидкоплинність. Та все частіше ти починаєш замислюватись над тим, що час проходить, а ти так нічого і не встигаєш зробити з того, що запланував. Від багатьох дитячих мрій ти вже відмовився, з’явились нові – дорослі бажання. та й ті не всі вдається втілити в життя. Так буває. Ти щосили намагаєшся встигнути прожити вдало, інколи біжиш стрімголов за потягом життя, інколи довго простоюєш на одній його зупинці… інколи довго спиш, а потяг іде, цокаючи своїми колесами по рейкам, то пришвидшуючи, то збавляючи свій хід. І не зупинити ні на мить той його рух, як і не зупинити стрілок годинника…

Салат для коханого

Олів’є вже всім набридло, от і доводиться нам вигадувати, винаходити нові рецептики салатів, якими хочеться побалувати себе, рідних, друзів на свята.
Так от нещодавно перечитувала один журнал, сподобавсь салат “Для коханого”.
Приготували.
Смачний.
Рекомендую.
Як приготувати?
Салат робиться на великому блюді, всі інгредієнти викладаються шарами.
Спершу нарізати кубиками курячу відварену грудинку. Змастити її майонезом.
Далі – шар нарізаних півкільцями грибів (маленька баночка шампіньонів маринованих)
Потім консервована кукурудза. Не забуваємо кожен слой змащувати майонезом.
Водночас формуємо форму серця.
Далі викладаємо нарізані кубиками огріки свіжі.
Майонез.
Прикрашаємо тертим на мілку терку твердим сиром.
Обкладаємо наше серце свіжими нарізаними тоненькими півкільцями помідорчиків.
Смачного.
Салат добрий.

Дерево

Для того, щоб плодове дерево почало давати врожай , потрібно, щоб пройшов не один рік.
А в компютерних іграх, в тому ж самому ненависному вконтакте є ігри, де багато дорослиг дядечок і тетечок саджають свої віртуальні ферми,
і там яблока достигають за 10 годин. Швидко. От би в реалі  так, тоді б не було проблем  і свіжі яблучка радували кожного, і не доводилось би вдаватись до усіляких хитрощів і винаходити гмо, щоб потім так р*яно з ним брортись, в результаті чого штамп *без ГМО* красується у нас на
усьому, навіть мінеральній воді.
Скажіть, ми що навчились продукувати ГМОтний газ?
Чи вода, яку  дає нам матінка природа нами вже генетично змінена. Не знаю як у кого, але в мене спершу пропадав апетит, коли бачила оте *без ГМО* на упаковці продуктів. З часом звикла.

Так от, про що це я? Певно  всьому свій час, і якщо реальному дереву для плодоносіння потрібно кілька років, то це не просто так у нашій природі,
ми все-всеньки намагаємось змінити. От скоро доведеться і на людях ліпити щось подібне типу *без ГМО* або навпаки. Такі ми вже якісь надто несправжні стаємо в гонитві за усім найкращим, забуваючи, що час усе розставить на свої місця.

Осінь заявила про свої права

Осінь. Швидко минув такий пестливо-літньо-оснній місяць – вересень.
Незчулись як і перший тиждень жовтня закружляв своїм падолистом, затремтів прохолодою і ранньою сплячкою медведів в зоопарку.

На душі по-осінньому холодно і зябко в такій теплій і просторій квартирі. На роботі морозно,
але не сумно, в холодному, напівпідвальному приміщенні.
Осінь пов*язана с сумом, депресією, дощами,нестачею такого потрібного теплого сонця, та його тепла…
Осінь пов*язана з приємними спогадами про день народження, подарунками, привітаннями, посмішками…
Осінь пов*язана з таким струнно-ліричним станом душі, коли має щось статись, приємне…
Осінь це не лише золоте листя під ногами та брязкіт каштанів по бруківці…
Осінь це не тільки сум за таким швидкоплинним сонячним літом…
Осінь – це просто стан душі.
Бо лише восени ти замислюєшся над тим, що зроблено за рік, над своїм життям взагалі, над сенсом твого буття
в цьому світі…
Бо коли приходить осінь, приходить відчуття чогось минулого, невловимо втраченого, і ти спішиш жити…
Бо лиш восени, коротаючи довгі пасмурні і темні вечори за чашкою пахучого чаю, ти розумієш що ти ще живеш…
І вкутавшись в свій улюблений плед ти  спокійно спостерігаєш за парою голубів, які так нечасто, але радують
тебе своєю присутністю, воркуючи на твоєму підвіконні.

І вяжучи теплі носки черговому своєму родичу, ти думаєш про все і ніпро що одразу.
І здається ти спиш як той ведмідь, у барлозі,  але то лиш здається сном, адже так прожодить час, минає життя…