Віщий сон?
Тижнів 2 тому мені снився дивний сон.
Темний, чорний, вузький коридор. Є кілька дверей. Я їх скоріше відуваю, ніж
бачу. Є вішалка на якій висить якийсь одяг. Поряд стою я.
В мене в руках сірники, я чиркаю раз – з`являється вогонь і коридор одразу
стає світлим, чиркаю вдруге іще світліше стає. Світло ніби зависає в повітрі.
Мені хочеться йти вперед, я повертаю туди голову, позад мене стоїть 2 істоти
(янголи-охоронці напевно, бо я начебто їх добре знаю, але бачу лиш якісь непевні
розпливчаті силуєти, при цьому ніякого страху не відчуваю) і вони просять мене
озирнутись назад, показують – дивись туди.
Я вдивляюсь куди вони мені вказують. Там з`являється з темряви спершу силует,
згодом в ньому я впізнаю бабусю Марту (до речі насправді бабуся померла років 20 тому). Я дивуюсь.
Вона така ж якою я її пам`ятаю: ще молода, усміхнена, струнка, висока.
Але вдягнена вона дещо дивно: звичне плаття-халат в дрібні квіточки,
яке доповнює чорна з широкими полями шляпа, та чорна траурна хустка поверх шляпи.
Мені дуже хочеться спитати в неї, чому вона в траурному головному уборі,
але я спершу з нею вітаюсь.
До речі це саме той сон, коли все відбувається наче наяву, бо
я у сні думаю, розмірковую про те, що буде далі, що сказати, що зробити.
Я вітаюсь і запрошую бабусю попити чаю. А вона відповідає, що її сюди відпустили
ненадовго. Стоїть, дивиться на мене, така щаслива, усміхнена.
І тут я прокидаюсь в холодному поту.
Зазвичай такий сон ввижається не просто так.
Це знак, який я розшифрую лишень тоді, коли пройде певний час,
і те що має статись, станеться.
Такі сни не забуваються.