Мабуть мало знайдеться людей, які не люблять дощ. Як можна не любити ці краплі, які падаючи з неба, напоюють нашу землю вологою, вдаряюци по даху будинків стукають і спадають поволі донизу. Я люблю дощ. Пам'ятаю, в дитинстві так любила танцювати під дощем! І хто там тоді зважав на маму, яка марно намагалась дозватись, щоб я не намокла, загнати мене в дім. Дощ. А яка після дощу веселка! А повітря! Повітря тоді вологе, чисте, дощове, приємне на смак. А трава! А квіти! Як все радіє після дощу, особливо влітку!
Літній дощ приносить прохолоду, яка так приємна після пекучого сонечка.
А як я люблю осінній дощ! Дощ восени, коли вже листя різнобарвне встелило землю... той дощ не лише підкреслює сум осені, але і чарує своїми барвами. Природа восени вже починає засинати, а дощ знову пробуджує її, заставляє ще пробиватись траві, і відшукує поодиноку осінню квітку. І заставляє квітнути айстри, хризантеми. Осінній дощ змиває останні сонячні промені, приносить з собою вже прохолодний вітерець, та все-одно я люблю той дощ. Як приємно, сидячи вдома, спостерігати за тим, як швидко снують люди, втікаючи від дощу, з парасолькми, чи без...
І як я люблю мокнути під дощем, особливо влітку. Тоді я відчуваю нерозривний звязок з природою. І це захоплює. І коли ти мокнеш під дощем, ти не думаєш, що можеш захворіти, а просто насолоджуєся тими густими прохолодними краплями, які невпинно сиплються тобі на голову. Ось ти вже майже до останньої ниточки мокрийй робиш вигляд, що спішиш, щоб сховатись, а насправді мрієш подовше пройтись під дощем. А як той дощ заповнює швидко всі ямки, всі обочини наших доріг. і як дітвора потім з вереском ганяє на вєліках, по тих калюжах!
Люблю я дощ.