Осінь заявила про свої права
Осінь. Швидко минув такий пестливо-літньо-оснній місяць – вересень.
Незчулись як і перший тиждень жовтня закружляв своїм падолистом, затремтів прохолодою і ранньою сплячкою медведів в зоопарку.
На душі по-осінньому холодно і зябко в такій теплій і просторій квартирі. На роботі морозно,
але не сумно, в холодному, напівпідвальному приміщенні.
Осінь пов*язана с сумом, депресією, дощами,нестачею такого потрібного теплого сонця, та його тепла…
Осінь пов*язана з приємними спогадами про день народження, подарунками, привітаннями, посмішками…
Осінь пов*язана з таким струнно-ліричним станом душі, коли має щось статись, приємне…
Осінь це не лише золоте листя під ногами та брязкіт каштанів по бруківці…
Осінь це не тільки сум за таким швидкоплинним сонячним літом…
Осінь – це просто стан душі.
Бо лише восени ти замислюєшся над тим, що зроблено за рік, над своїм життям взагалі, над сенсом твого буття
в цьому світі…
Бо коли приходить осінь, приходить відчуття чогось минулого, невловимо втраченого, і ти спішиш жити…
Бо лиш восени, коротаючи довгі пасмурні і темні вечори за чашкою пахучого чаю, ти розумієш що ти ще живеш…
І вкутавшись в свій улюблений плед ти спокійно спостерігаєш за парою голубів, які так нечасто, але радують
тебе своєю присутністю, воркуючи на твоєму підвіконні.
І вяжучи теплі носки черговому своєму родичу, ти думаєш про все і ніпро що одразу.
І здається ти спиш як той ведмідь, у барлозі, але то лиш здається сном, адже так прожодить час, минає життя…