Осінь золота.
Осіннім ранком так приємно йдучи на роботу, відчувати шурхіт сухого опалого листя.
Хочеться в ліс чи до річки – на шашлички. Та як тільки випадають вихідні ми прямуємо на дачу, бо ж зібрати врожай потрібно вчасно,
поки дощі не пішли.
І не всі дерева ще осінь розфарбувала в таку золотисту, червонувату, сріблясту райдужну фарбу.
Та вчувається в повітрі така це приємна, але вже морозна прохолода.
Інколи таке невидиме павутиння огортає твій рукав, чи ненароком потрапляє на вії, ніжно, лагідно, при цьому ти всміхаєшся про себе,
бо це ж чарівна ознака осені.
Щоранку і щовечора так приємно йти по каштановій алеї. І особливо радію, коли ті каштани рясно встелили таки доріжку.
Бо якщо школярі встигли прибрати територію – позамітати, то аж сумно, бо не шурхотить листячко під ногами, нема чим пограти в футбола.
Сьогодні очевидно вони ще не встигли прибратись, бо земля долі була так рясно встелена каштанами, що доводилось вміло балансувати на своїх невисоких підборах, щоб ненароком не спотикнутись.
Як рясно вродили каштани. Прекрасна пора. Люблю осінь.